Основу «Школи культури рухів» становить гімнастика: впиратися, висіти, сидіти, робити стройові вправи з елементами акробатики. В «школі пересувань» навчають правильно ходити, зокрема на п’ятках чи носках, танцювально крокувати, бігати і долати перешкоди. А ще – вправно кататися на лижах, ковзанах і плавати. Це в разі, якщо навчальний заклад має відповідну базу.
    У «Школі м’яча» діти виконують різноманітні вправи із ним: тримають, підкидають, ловлять. Отже, школярі опановують основні навички спортивних ігор: волейболу, гандболу, баскетболу, футболу. «Школа стрибків» красномовно говорить сама за себе. Дітлахів навчають стрибати в довжину та висоту, із скакалкою та в упорі.
   «Школа активного відпочинку» –це рухливі й народні ігри, а також – основи туризму. Отримані вміння і навички знадобляться дітям під час активного відпочинку. Вправи в «школі розвитку фізичних здібностей» учитель може добирати самостійно, розробляти власні комплекси. «Школа постави» передбачає вправи на координацію рухів, уміння керувати власним тілом: знаходити рівновагу й тримати баланс.
    Під час усіх цих занять школярам початкових класів викладають і теорію. Зокрема, розповідають про особисту гігієну, загартування, як самостійно виконувати фізичні вправи. А також – про історію олімпійського руху.
   У початковій школі діти займаються фізкультурою щонайменше три години на тиждень. А по закінченні кожної «школи» вчитель має орієнтовні навчальні завдання й вимоги. Поняття «норма» характеризує належний («безпечний») рівень фізичного здоров’я. Тобто показники дитини можуть бути в «нормі», вищими або нижчими. Вчитель фізкультури перевіряє можливості дітей у швидкості, витривалості, гнучкості, силі. Однак результат не оцінюють у балах, лише словами. І він є орієнтиром для вчителів і батьків, як далі фізично розвивати дитину.
   Рівень здоров’я покаже мотиваційна шкала
    Нині робоча група Міністерства освіти і науки розробляє методичні рекомендації з упровадження мотиваційної шкали оцінювання на уроках фізкультури для учнів перших – четвертих класів. В Україні вже є певні системи оцінки, розроблені вітчизняними фахівцями, тож потрібно обрати оптимальну. Таку, яка, з одного боку, дасть батькам і учням розуміння ситуації, що варто поліпшувати. А з іншого – не буде занадто складною, щоб скористався нею і вчитель фізкультури, і батьки могли самостійно визначити рівень фізичної підготовки дитини.
    Така система оцінювання має поєднувати антропометричні дані (вага та зріст), можливості серцево-судинної системи (проба Руф’є, що вимірює пульс дитини до навантаження і після), вправи на силові якості, швидкість і витривалість. Власне, робоча група працює над переліком цих показників: як вони мають співвідноситися, в яких одиницях вимірюватися, на якому етапі вводитися. Планується, що кожен учитель початкової школи отримає такі рекомендації вже у другому семестрі наступного навчального року.
    Є термін «безпечний рівень фізичної підготовки», коли всі показники – у визначеній нормі. А якщо в дитини рівень нижчий, то треба замислитися, з чим це пов’язано. Наприклад, учень харчуєть­ся неправильно і тому набирає вагу. Тож до занять фізичної культури має долучитися не лише вчитель, а й шкільна медсестра. Вона й батьків повідомить, і рекомендації дасть. Така система допоможе постійно тримати руку на «пульсі» фізичного розвитку і здоров’я дитини.

Марія БЄЛЯЄВА, «Освіта України»